Сторінка психолога

ТЕСТ

ЧИ ГОТОВА ДИТИНА ДО ШКОЛИ ?

 

  • Чи хоче Ваша дитина йти до школи?

  • Чи думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?

  • Чи може Ваша дитина самостійно сидіти над якоюсь справою, яка потребує зосередженості впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати конструктор)?

  • Чи Ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?

  • Чи вміє Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень?

  • Чи може Ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?

  • Чи вміє вона відміняти іменники за числами?

  • Чи вміє Ваша дитина читати по складах або цілими словами?

  • Чи вміє Ваша дитина рахувати до 10 і назад?

  • Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?

  • Чи правильно, що Ваша дитина має тверду руку?

  • Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?

  • Чи може Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?

  • Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?

  • Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?

  • Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі: помідори, морква, цибуля)?

  • Чи любить Ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо?

  • Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?

 

Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту. Чим більше позитивних відповідей, тим вищий рівень готовності дитини до школи.

Чи готова Ваша дитина йти до школи?

Вступ до школи - переламний момент у житті дитини. Він пов'язаний із новим типом стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), новим видом провідної діяльності (навчальної, а не ігрової). У житті дитини змінюється все: обов'язки, оточення, режим. Це "кризовий період" у житті дитини, і ця "криза" виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти у навчальні способи. Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різному - від 2 тижнів до 2-3 місяців, залежно від рівня їх готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров'я. Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівень готовності до школи, або "шкільної зрілості".

 

Як можуть допомогти батьки першокласнику.

  1. Пояснити дитині, що означає "бути школярем", для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.

  2. Підготувати робоче місце, продумати режим дня і суворо його дотримуватися.

  3. Розвивати навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.

  4. Розвивати комунікативні здібності.

  5. Пояснювати значення слів "акуратно", "старанно", формувати самооцінку.

  6. Вислуховувати уважно дитину, радити, як діяти в різних ситуаціях.

  7. Активно взаємодіяти з учителем і шкільним психологом.

 

Запам’ятайте, ваша дитина готова йти до школи, якщо:

  • правильно вимовляє всі звуки;

  • замість молочних зубів виросли (або ростуть) постійні;

  • має добрий зір та слух;

  • має гарний апетит та міцний сон;

  • уміє користуватись ножицями;

  • правильно зауважує, що відбувається довкола;

  • полюбляє слухати оповідання, що ви їй читаєте, вміє їх переказати; уміє малювати;

  • уважно переглядає дитячі фільми і вистави, вміє розповісти, що їй сподобалось;

  • уміє відгадувати прості загадки;

  • охоче грається з дітьми;

  • прибирає за собою іграшки;

  • уміє складати пазли і конструктори;

  • не плаче і не сердиться, коли програє у настільних іграх;

  • не соромиться в присутності інших людей. 

Ознаки обдарованої дитини

  • часто перескакують через послідовні етапи свого розвитку;

  • у них чудова пам’ять, яка базується на ранньому мовленні та абсолютному мисленні;

  • рано починають класифікувати й категорувати інформацію;

  • у них великий словниковий запас, вони з задоволенням читають словники, енциклопедії;

  • можуть займатися кількома справами відразу;

  • вони дуже допитливі, активно досліджують навколишній світ;

  • у ранньому віці здатні простежувати причинно-наслідкові зразки, робити правильні висновки;

  • легко справляються з пізнавальною невизначеністю, із задоволенням сприймають складні довгострокові завдання;

  • не можуть терпіти, коли їм нав’язують готову відповідь;

  • можуть тривалий час концентрувати свою увагу на одній справі;

  • обдарованим і талановитим дітям властиве надто розвинуте почуття справедливості;

  • добре розвинуте почуття гумору;

  • обдаровані діти постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм поки що „ не під силу”, й у вирішенні деяких із них домагаються успіху;

  • для обдарованих дітей характерні перебільшені страхи, оскільки вони здатні уявити собі безліч небезпечних наслідків подій;

  • вони надзвичайно схильні до немовних проявів почуттів, емоцій оточуючих людей;обдаровані діти часто володіють екстрасенсорними здібностями;вони негативно оцінюють себе;

  • більшість обдарованих дітей спить менше своїх однолітків, вони раніше відмовляються від денного сну;

  • обдаровані діти інколи мають труднощі з тонкою руховою координацією.

 

Як навчити дитину самостійності

 

   Кожен з батьків, звісно, прагне, щоб його дитина стала самостійною людиною. Але нерідко трапляється так, що син або донька виростають, створюють свою сім’ю, виховують власних дітей, але так і залишаються залежними, безпорадними в скрутних ситуаціях, як кажуть, «несамостійними».Чим же керуватися, щоб виховати такі якості, як відповідальність за свої вчинки, здатність самостійно приймати рішення і захищати власну гідність, впевненість у собі і своїх силах? Напевно, кожен з батьків хотів би в майбутньому бачити свою дитину саме такою.Виховання дитини - це, з одного боку творчий, цікавий процес, який приносить батькам справжнє задоволення і багато щасливих переживань, з іншого боку, виховання - тривалий і складний процес. Він потребує від батьків уважного ставлення і сумління, тому що кожен малюк - це унікальна особистість, але є певні закономірності в процесі розвитку, характерні для будь-якої особи.

  Американські психологи Бері і Дженей Уайнхольди визначають чотири стадії процесу індивідуального розвитку дитини від стадії повної залежності від батьків (стадія співзалежності) до повної самостійності (стадія взаємозалежності).

  За сприятливих умов, процес індивідуального розвитку дитини як особистості завершується в 12 років, тобто дитина в цьому віці має стати самостійною. На кожній з цих стадій дуже важливо, щоб батьки поступово навчали дитину самостійності і відповідальності, були поруч, підтримували дитину на її нелегкому шляху засвоєння нових знань і навичок.

  Перша стадія - співзалежності - триває близько 6-9 місяців. На цій стадії дитина ще не відчуває себе окремою особистістю, вона існує в атмосфері єднання і злагоди зі своєю матір’ю. Основна потреба дитини на стадії співзалежності - це постійний догляд і комфорт. Якщо у немовляти виникають будь-які потреби (в їжі, питті, теплі, обіймах тощо), але батьки в силу певних причин не звертають на це уваги, малюк відчуває безпорадність і страх, що створює підґрунтя для розвитку невротичного стану.

  Тільки в умовах постійної турботи, любові і дбайливого догляду з боку матері, батька та інших дорослих дитина зростає емоційно врівноваженою і здоровою. Ця стадія закінчується, коли малюк починає повзати і ставати на ніжки.

  Друга стадія - протизалежність - припадає на вік від 1,5 до 3 років. У дитини переважає прагнення пізнавати навколишній світ та відокремлюватись. Вона намагається якомога більше навчитись, часто повторює «Я сам». Батьки в цей період також переорієнтовуються на свої особисті інтереси, такі як кар’єра, власні взаємовідносини.

  На цій стадії, окрім вміння ходити, говорити, самостійно їсти, дитина також навчається важливим емоційним вмінням:

  • відкладати задоволення;

  • розуміти заборону;

  • відчувати зв’язок з батьками та іншими членами родини;

  • довіряти оточуючим.

 

Після завершення другої стадії малюк плавно переходить до третьої стадії свого розвитку - стадії незалежності.Протягом цієї стадії, яка звичайно триває до 6 років, дитина більшу частину часу може діяти автономно, але все ще потребує постійної підтримки і контролю з боку батьків та інших членів сім’ї.

  В цей період в особистісному розвитку малюка відбуваються важливі зміни:

  • розвивається відчуття власного «я», окремого від інших;

  • розвивається наполегливість, а також здатність розраховувати на себе при зіткненні з труднощами або критикою;

  • розвивається здатність брати на себе відповідальність за свої дії та рішення;

  • розвивається вміння і потреба ділитися з іншими;

  • розвивається вміння ідентифікувати свої відчуття та відчуття інших;

  • досягається повна незалежність в повсякденних справах (вмивання, одягання, користування туалетом тощо).

  Після третьої стадії дитина підготовлена до завершальної четвертої стадії особистісного розвитку - взаємозалежності, яка триває в період від 6 до12 років. У цьому віці у дитини формується своя власна особиста думка про себе і оточуючий світ. У взаємовідносинах з дорослими і однолітками в поведінці дитини спостерігаються коливання: то прагнення до близьких стосунків, то намагання відокремитись. Головне, чого дитина має досягти у взаємовідносинах з оточуючими - це самодостатність, тобто відчуття комфорту, незалежно від того, подобається вона іншим чи ні, знаходиться вона у близьких взаємовідносинах чи ні. Така дитина спроможна самостійно приймати важливі для себе рішення (говорити «ні», робити вибір і т.д.) та відповідати за свої вчинки.

  Звісно, що від дорослих, які виховують дитину, залежить, як успішно вона пройде всі стадії особистісного розвитку і стане самостійною та відповідальною. За несприятливих умов і певних недоліків виховання, дитина залишається на стадії співзалежності, що зумовлює виникнення проблем у стосунках з оточуючими (залежність від партнерів), в самореалізації або спричиняє залежність від хімічних речовин (наркотики, алкоголь, переїдання тощо).